José Martí

      Aquí está el pecho, mujer,
Que ya sé que lo herirás:
¡Más grande debiera ser,
Para que lo hirieses más!

      Porque noto, alma torcida,
Que en mi pecho milagroso,
Mientras más honda la herida,
Es mi canto mas hermoso.
 

   Пер. Д. Павличка

      Ось груди – застроми кинджал,
Це і так пізніше зробиш ти.
Не пожалій жорстоких жал,
Мене не треба берегти!

      Бо чую вже, моя кохана,
Що чудодійні груди маю.
Чим більша і страшніша рана,
Тим кращу пісню заспіваю.
 

      *   *   *

      Mucho, señora, daría
Por tender sobre tu espalda
Tu cabellera bravía,
Tu cabellera de gualda:
      Despacio la tendería,
      Callado la besaría.

        *   *   *

      Все я готовий віддати,
Люба сеньоро, за те,
Щоб по плечах розстеляти
Волосся твоє золоте.
      Поволі його розстеляти
      Та мовчки його цілувати.

    A Elisa

Para que los leas
con tus ojos grises,
Para que los cantes
con tu clara voz,
Para que llenen
de emoción tu pecho,
Hice mis versos yo.

Para hacerte gozar
con mi alegría,
Para que sufras tú
con mi dolor,
Para que sientas
palpitar mi vida,
Hice mis versos yo.

descargar (3 Kb)            Subir

  Пер. М. Цветаевой

 Гитара

Начинается
Плач гитары.
Разбивается
Чаша утра.
Начинается
Плач гитары.
О, не жди от нее
Молчанья.
Не проси у нее
Молчанья!
Неустанно
Гитара плачет,
Как вода по каналам - плачет,
Как ветра над снегами - плачет,
Не моли ее
О молчаньи!
Так плачет закат о рассвете,
Так плачет стрела без цели,
Так песок раскаленный плачет
О прохладной красе камелий,
Так прощается с жизнью птица
Под угрозой змеиного жала.
О гитара,
Бедная жертва
Пяти проворных кинжалов!

Пер. Олени Курченко

 Гітара

Заплаче
Гітара -
Немовби світанку
Бокали розбились.
Заплаче гітара.
Її не примусиш
Навік замовчати.
Нікому не сила
Її зупинити.
Той плач монотонний
Так схожий на сльози
Води й буревіїв
В горах, вкритих снігом.
Нікому не сила
Її зупинити.
Оплакує гірко
Далекі печалі.
Пісок, що омріяв
Камелії білі.
І стріли без цілі,
І вечір без ранку,
І мертвую птаху,
Заснулу на гілці.
О бідна гітаро!
Поранене серце
П'ять шпаг пам'ятає.

     Леся Українка

   CONTRA SPEM SPERO!*

     Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
Тож тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

     Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

     Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

     І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.

     Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

     (Я співатиму пісню дзвінкую,
Розганятиму розпач тяжкий, -
Може, сам на ту гору крутую
Підійметься мій камінь важкий.)

     В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

     (Буде погляд мій вельми палати,
Може, згинуть всі хмари сумні,
Може, зірка, як буде сіяти,
Ясний промінь пошле і мені.)

     (Я не дам свому серденьку спати,
Хоч кругом буде тьма та нудьга,
Хоч я буду сама почувати,
Що на груди вже смерть наляга.)

     (Смерть наляже на груди важенько,
Світ застеле суворая мла,
Але дужче заб'ється серденько,
Може, лютую смерть подола.)

     Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

2.5.1890.

* Без надії сподіваюсь! (лат.)

     Lesya Ukraínka

   ¡CONTRA SPEM SPERO!

     ¡Apartaos dolientes pensares!
¡Todo en torno es vernal inquietud!
¿Y entre tantos acerbos pesares
Pasará mi infeliz juventud?

     No, reír entre lágrimas quiero,
Mis torturas burlando, cantar,
Esperar en mi cruel desespero,
¡Y vivir! ¡Aflicción a callar!

     En un yermo, lejano y sombrío,
Bellas flores de abril plantaré.
Plantaré florecillas al frío,
Con mi llanto su pie regaré.

     Y estas lágrimas, acres, fogosas,
Ablandando del hielo el rigor,
Quizás logren que broten las rosas
Y que mi alma renazca al amor.

     A una abrupta montaña rocosa,
Un pedruzco grandón subiré,
Y, llevando esa carga horrorosa,
Una alegre canción cantaré.

 
 
 
 

     En las noches oscuras, temblante,
Yo no cierro los ojos cansados,
Para ver esa estrella radiante,
Que es señora de sombras y de hados.

 
 
 
 

 
 
 
 

 
 
 
 

     ¡Sí! Reír entre lágrimas quiero,
Mis torturas burlando, cantar,
Esperar en mi cruel desespero,
¡Viviré! ¡Aflicción, a callar!

       Miguel Hernández

Mis ojos, sin tus ojos, no son ojos,
que son dos hormigueros solitarios,
y son mis manos sin las tuyas varios
intratables espinos a manojos.

No me encuentro los labios sin tus rojos,
que me llenan de dulces campanarios,
sin ti mis pensamientos son calvarios
criando cardos y agostando hinojos.

No sé qué es de mi oreja sin tu acento,
ni hacia qué polo yerro sin tu estrella,
y mi voz sin tu trato se afemina.

Los olores persigo de tu viento
y la olvidada imagen de tu huella,
que en ti principia, amor, y en mí termina.

       Пер. П. Грушко

Глаза мои без глаз твоих пустынны:
они - два муравейника разъятых,
а руки-ветви без твоих, крылатых,
мертвы, как две сухие хворостины.

Пригубив робко губ твоих рубины,
я благовещу в сладостных набатах,
а нет тебя - в желаниях распятых
я терн ращу там, где росли жасмины.

Я глохну, если ты хранишь молчанье,
и путь мой без твоей звезды не сладок,
я без тебя безмолвен, как мертвец.

Повсюду я ловлю твое дыханье,
твоих следов забытый отпечаток -
в тебе его начало и конец.

   Federico García Lorca

           Memento

   Cuando yo me muera,
enterradme con mi guitarra
bajo la arena.

   Cuando yo me muera
entre los naranjos
y la hierbabuena.

   Cuando yo me muera,
enterradme si queréis
en una veleta.

   ¡Cuando yo me muera!

   Федерико Гарсиа Лорка

           Memento

Когда умру,
схороните меня с гитарой
в речном песке.

Когда умру...
В апельсиновой роще старой,
в любом цветке.

Когда умру,
стану флюгером я на крыше,
на ветру.

Тише...
когда умру!

(1956)

   Gustavo Adolfo Bécquer

- Yo soy ardiente, yo soy morena,
Yo soy el símbolo de la pasión;
De ansia de goces mi alma está llena;
¿A mí me buscas? - No es a ti, no.



- Mi frente es pálida; mis trenzas de oro;
Puedo brindarte dichas sin fin;
Yo de ternura guardo un tesoro;
¿A mí me llamas? - No; no es a ti.



- Yo soy un sueño; un imposible,
Vano fantasma de niebla y luz;
Soy incorpórea, soy intangible;
No puedo amarte. - ¡O, ven; ven tú!

Черны мои кудри, как знойная ночь.
Горячего юга я знойная дочь.
Живу я минутой, бегу огорчений,
Я жажду блаженства, я жду наслаждений!
Меня ли ты ищешь, ответь мне, поэт?
Тебя ли? О нет!

Я севера дочь, с золотистой косой,
С холодным лицом и спокойной душой.
Чужды мне и страсти, и ревность, и злоба.
Но если люблю, так люблю уж до гроба.
Меня ли ты ищешь, ответь мне, поэт?
Тебя ли? О нет!

Я - сон, я - дитя своенравной мечты,
Я - греза, что создал фантазией ты.
Измучится тот и всю жизнь прострадает,
Кто ищет меня и напрасно желает.
Меня ли ты ищешь, душой полюбя?
Тебя, да, тебя!

Пер. В. Мазуркевича

- Yo soy ardiente, yo soy morena,
Yo soy el símbolo de la pasión;
De ansia de goces mi alma está llena;
¿A mí me buscas? - No es a ti, no.

- Mi frente es pálida; mis trenzas de oro;
Puedo brindarte dichas sin fin;
Yo de ternura guardo un tesoro;
¿A mí me llamas? - No; no es a ti.

- Yo soy un sueño; un imposible,
Vano fantasma de niebla y luz;
Soy incorpórea, soy intangible;
No puedo amarte. - ¡O, ven; ven tú!

- Чернее ночи, вулкана жарче,
Я символ страсти и бытия;
Для наслаждений горю все ярче;
Меня ты ищешь? - Нет, не тебя.

- Я белокура и бледнолица,
Я тихим счастьем дарю, любя:
Вся нежность мира в душе таится;
Меня зовешь ты? - Нет, не тебя.

- Я сновиденье, лечу я мимо;
Как свет в тумане, зову, губя;
Невоплотима, неощутима,
Любить не буду. - Хочу тебя!

Пер. О. Савича

      Gabriela Mistral

      Dame la mano y danzaremos;
dame la mano y me amarás.
Como una sola flor seremos,
como una flor, y nada mas...
El mismo verso cantaremos,
al mismo paso bailarás.
Como una espiga ondularemos,
como una espiga, y nada mas...
Te llamas Rosa y yo Esperanza;
pero tu nombre olvidarás,
porque seremos una danza
en la colina y nada mas...
 

      Пер. Надежды Холод

      Дай руку мне, и потанцуем.
Дай руку мне для счастья моего.
Одним цветком с тобою будем,
Одним цветком, и больше ничего.
И льется песня в один голос
Под властью ритма одного.
Мы развеваемся как колос,
Как он один, и больше ничего.
Твое имя Роза и я - Эсперанса
Но ты забудешь про него.
Мы просто будем одним танцем
На том холме, и больше ничего.