Додано: грудень 2001р.
Нижчеподані повісті взято з книги:
Ніла Зборовська. Марія Ільницька. Феміністичні роздуми: На карнавалі мертвих поцілунків. -
Львів: Літопис, 1999. - 336 с.
Марія Ільницька
МАМА
Історія друга. "У любові з мамою..."
Після того, як її кручена доня Дзвінка почала
стрімко орієнтуватися на столичну кар'єру, мама, простий сільський кіномеханік, підозріло
придивлялася до неї. Коли окрилена і розумна, як Соломон, Дзвінка приїхала додому після захисту
кандидатської дисертації, мама раптом попросила: "Дзвінко, ти можеш бути ким завгодно у своєму
Києві, але вдома, будь ласка, не говори нікому, що ти захистила дисертацію. Кому воно тут
потрібно?! Тут живуть прості люди, а ти ніби хочеш себе протиставити всім..." І Дзвінка раптом
відчула, як вона розуміє свою класну маму, а тому ніколи не протиставляла себе... І всі сусіди
вважали її своєю, такою простачкою, як і до від'їзду звідси...
...Дзвінчина свекруха була вчителькою і дуже релігійною людиною. Коли вона перший раз прийшла
до них на подвір'я, то відразу почала розмову про те, як треба поводитися у сім'ї. "Що це у вас
такі стосунки із Вашою дочкою, - говорила вона мамі, прислухаючись до сімейного спілкування її
майбутньої невістки, - так ніби вона вам не дочка, а подружка..." У своїй сім'ї вона намагалася
прищепити синам якесь рабське поклоніння перед собою... "Таких матерів треба повбивати разом з
їхніми синами, - говорила не раз мама Дзвінці. - Бо це не чоловіки будуть потім, а якісь
каліки..." Дзвінка мріяла, що, коли у неї виросте син, вона не буде свекрухою, а віддасть сина
коханій жінці, хай любиться з нею і хай буде щасливий...
На Дзвінчине щастя один свекрушин син, а її чоловік, був виродком, а тому не довіряв маминому
вихованню. Зате інший - такий, як треба. Він обожнював свою маму, ходив з нею "під ручки",
називав її мамкою та так у свої сорок п'ять ніяк не міг одружитися, бо був дуже правильний і
моногамний.
"Дзвінко, - часто допитувала її богомільна свекруха, - твоя мама хоч молиться інколи? Бо щось
я, навіть, образів не бачила у вашому домі..." "Та не знаю, - казала Дзвінка. - Вона -
атеїстичне дитя нашого радянського часу". Також на свекрушині підозри в маминому атеїзмі
Дзвінка могла добродушно сказати: "Мені здається, що мамина мама також не молиться... Хоча у
неї у хаті висять образи... Треба якось на цю тему з ними поговорити..."
...Після того, як Дзвінка поховала сина і чоловіка, мама особливо ніжно почала ставитися до
своєї крученої доньки. "Дзвіночко, будь ласка, тільки не спивайся..." - зверталася вона до неї,
і Дзвінці хотілося від того плакати: аж не вірилося, що це мама так звертається до неї! Однак
Дзвінка, приїжджаючи додому, не могла не попросити у мами свою улюблену бурячиху. Бурячиха,
яку варила мама, була для неї найсмачнішою горілкою у світі. І коли вона просила, мама відразу
діставала найпершу та найміцнішу горілку, частувала Дзвінку, щоразу безнадійно допитуючись:
"Дзвінко, невже вона правда тобі так смакує ця горілка?" "Добрішого немає у світі", - весело
відповідала її доця. Але, знаючи про мамин страх, добавляла: "Мамо, якщо я після цього похорону
не спилася, то вже точно не зіп'юся ніколи...
Дзвінка взагалі не могла напиватися, бо горілка смакувала їй лише в невеликих дозах, а далі
перетворювалася на отруту. Та, коли Дзвінка навідувалася додому, то часто напивалася через
сусідів. Її сусід, Микола Краснокутський, (багатий і дуже розумний чоловік, батько двох синів,
одного з яких мріяв таки оженити із Дзвінкою, але з того нічого не вийшло, бо його син був
дуже сором'язливий), забачивши біля воріт Дзвінку, тут же гукав: "Дзвінко, як добре що ти
приїхала! Ми тільки що засмажили качку. Приходь до нас пити горілку!" Вона не могла
відмовитися, бо вважала Миколу Краснокутського справжнім мужчиною, якому б державою керувати,
а не тут відсиджуватися у селі. І йшла з ним говорити про політику, пообіцявши мамі не
напиватися. Тут як тут з'являлася страшна шаровичка Галіна Юмениха, вона не могла не дочути
щирого запрошення на качку і горілку, бо її хата стояла поряд із хатою Миколи Краснокутського.
І вони на пару прямували на розкішну п'янку. Дзвінка, зайшовши у багате "краснокутське"
подвір'я з великою кількістю гаражів і всяких будівель, гірко зітхаючи, промовляла: "Ех, чого
мені Бог не дав бути вашою невісткою, це б усе було моє!" Вони сідали навколо дерев'яного
стола на "терасі" перед розкішним будинком і розпочинали п'янку. Микола Краснокутський відразу
допитувався у Дзвінки, за кого будемо голосувати цього разу, Дзвінка казала, за кого треба, і
він їй вірив. Оскільки вона не могла пити багато, а про вибори вже переговорили, то пробувала
відмовлятися і не напитися, як і обіцяла своїй мамі. Але Микола Краснокутський так щиро
вмовляв: "Ну що ти, Дзвінко, й так рідко буваєш, давай ще вип'ємо!" І їй було дуже незручно
перед мамою, але так само було дуже незручно піти звідси, бо з нею поряд сиділи такі гарні
люди і пили далі... Одного такого разу вона ледь прийшла і пробувала тихенько лягти спати. Але
мама її чекала. Дзвінці було так погано, ніби це кінець світу почався... Вона стогнала на всю
хату. Мама не спала всю ніч, сиділа біля неї, просила пити побільше води. Коли Дзвінка
прокидалася, то чула, як мама кладе на лоб мокре полотенце, гладить її по голові і тихесенько
каже "нещастячко моє"... Тоді Дзвінка вже не могла спати, сідала біля мами і починала її
розважати: "Бачиш, чому я люблю п'яниць! Бо це такі мужні люди! Уяви собі! Це я так раз в рік
мучуся, а вони щодня п'ють, щодня ідуть на ці пекельні муки і не каються..."
...Мама в селищі була "вбивцею" кролів, курей і майбутнього свинячого потомства. Її сусідка,
Галіна Маловичиха, яка могла запросто вбити чоловіка, але тільки не кроля і не курку, часто
приходила зі своєю черговою жертвою до мами. І тому мама різала все живе не тільки собі, але
й сусідам. А ще вона на громадських засадах працювала як місцевий ветеринар: давала уколи
скотині і каструвала свиней. Дзвінка і Славка тікали до хати, коли мама розпочинала свою
чергову екзекуцію. "Мамо, - часто говорила їй Дзвінка, - ти повинна це кинути, бо це гріх,
чесне слово. Таке витворяти із живими істотами!' І, взагалі, нашій сім'ї пора вже кинути
займатися трупожерством. Ми всі можемо обійтися без цього вічноприсутнього трупного м'яса".
"Ой, Дзвінко, всі люди так живуть, - говорила на це мама. - Що ти собі вже знову вигадала?!"
Одного разу біля маминого дому, де проходила безкінечна одеська траса, машина збила корову.
На таке видовище збіглися всі сусіди. Корова кричала і страшно мучилася. Мама побачила, що
корова буде довго мучитися і сказала, що треба її негайно дорізати. Тільки вона це сказала,
як всі мужики з нашої вулиці разом з татом почали тихесенько розходитися додому. "Дзвінко,
Славко, принесіть мені косу!". Славка заперлася в хаті, а Дзвінка понесла косу. Простягаючи
косу і щулячись від жаху, вона примусила себе стати поряд з мамою. Вона в цей час ненавиділа
всіх мужиків на вулиці. "Іди геть! - почула Дзвінка. - Я не хочу, щоб ти дивилася, як я дорізаю
цю нещасну скотину!"...
Мамині дівчатка знали із самого дитинства, що мужність і сила їхньої сім'ї - це мама. А тому
Дзвінка не раз казала: "Мамо, мусиш померти остання. Бо хто нас поховає нормально, як ми такі
слабонєрвні..."
